Монік Бастід нестерпно болісно згасає від раку, і цей процес, як дзеркало відображає оточуючих. Для них хвора - як гиря на нозі каторжника, що не дозволяє жити. Режисер чітко вибудовує фільм з найточніших сцен, які відкривають глядачеві сина, який не знає, як і навіщо жити, «мишачого жеребчика» батька, який тільки те і робить, що п'є і пристає до дівчат, бездушну і егоїстичну невістку...Вмирання Монік прирівняне до всіх інших подій життя, воно не вибивається з подій - так поволі гасне вольфрамова нитка в лампочці, щоб перегоріти в одну мить. Семихвилинна сцена агонії здається нескінченною - гіпсова маска обличчя, дихання, що роздирає горло. Але все таки смерть, як подія, що не належить до життя, розставляє все по своїх місцях. Правда, ненадовго.
Коментарі
0